Є дуже швидкий спосіб неправильно зрозуміти пустоту.
Почути слово і подумати:
«Ага. Значить, нічого не існує».
Ні.
Це майже протилежне тому, що намагається сказати ця філософія.
Уявіть банан.
Для вас — їжа.
Для маленької дитини — щось солодке.
Для людини з алергією — проблема.
Для мавпи — прекрасна знахідка.
То банан хороший чи поганий?
А тепер замініть банан на:
У філософії Мадг'ямаки речі називають «порожніми» не тому, що їх немає.
А тому, що вони не мають незалежної, незмінної сутності, яка існує сама по собі.
Вони залежать від причин, умов, частин, інших об'єктів, понять і способу, яким ми їх визначаємо.
Перед вами стіл.
Де саме знаходиться його «стільність»?
У ніжках? У стільниці? У матеріалі?
Предмет працює як стіл завдяки цілій мережі:
форма + частини + функція + історія створення + контекст + наше визначення.
Це не робить його нереальним.
Ви все одно боляче вдаритесь об нього коліном.
Просто він не є абсолютно незалежною сутністю.
Якби дерево мало абсолютно незмінну природу «дерева», з нього не можна було б зробити стіл.
Якби дитина була абсолютно й назавжди «людиною, яка не вміє читати», вона ніколи б не навчилася.
Якби проблема мала незмінну природу «катастрофи», вона не могла б перестати бути катастрофою.
Саме тому пустота може бути не похмурою ідеєю про «ніщо».
А дуже оптимістичною ідеєю про можливість змін.
Уявіть людину, яку вважаєте дуже складною.
Для вас вона егоїстична. Для її дитини — найкраща мама у світі. Для колеги — надійний партнер.
Якби «жахлива» існувало в ній абсолютно об'єктивно, усі мусили б переживати її однаково.
Але цього не відбувається.
Пустота не перетворює погану поведінку на хорошу.
Вона ставить інше питання:
звідки виникає весь досвід цієї ситуації?
Візьміть одну фразу:
«Я просто така людина».
Наприклад:
«Я не вмію виступати».
«Я не вмію заробляти».
«Я завжди обираю не тих».
Тепер запитайте:
Якщо ні — вона вже не така тверда.
А якщо її створили причини, логічно виникає наступне питання:
які причини можуть створити інший результат?
